Кібернетична природа складних ландшафтних комплексів та супра-оптимізація механізмів самовідновлення та самозбереження
Анотація
Описано кібернетичну сутність і методи керування екологічними процесами в екосистемі, що визначають її прагнення до самозбереження і самовдосконалення, а отже, неможливі без самовідтворення і самовідновлення. Опрацьовано системно-організаційні зв'язки у природі та охарактеризовано біосферу як географічну, термодинамічну, хімічну, біотичну та кібернетичну систему. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел визначено особливості самоорганізації, самозбереження і саморегуляції біотичних систем, розкрито механізми саморегуляції екосистем, що дало змогу підійти до обґрунтування складного ландшафтного комплексу (СЛК), як системи. Системність – це загальна властивість об'єктивно існуючої єдності СЛК, їх структурованості та взаємозв'язку. Основну регуляторну функцію, яка забезпечує стійкість і надійність екосистеми, тобто її гомеостазис і гомеорезис, виконує зворотний зв'язок, в основі якого знаходяться внутрішні процеси, внутрішньосистемні зв'язки і відносини (трофічні, інформаційні та ін.), особливо зворотні зв'язки як дія у відповідь одного із внутрішніх компонентів на сильний вплив на нього з боку іншого компонента. Ієрархічність будови біосфери зумовлює й ієрархічність систем регуляції рівноваги (гомеостазу) її ландшафтних комплексів, компартментів, підсистем та ярусів. Саме ієрархічність просторово-часових характеристик живої матерії дає змогу змоделювати в просторі і часі весь спектр процесів, що забезпечують адаптацію біологічних систем. Вихідні специфічні змінні компартментів формують, з одного боку, деяку сумарну специфічну змінну об'єкта (супра-контуру), а з іншого – є входами для блоку обчислення його цільової функції, вихід якого є визначальним для організації адаптивної поведінки кожного з компартментів. Отже, схема ієрархічної оптимізації притаманна для організації насамперед природних систем (за цільовими критеріями енергоструктурного характеру). Визначивши процес "супра-оптимізації" як процес безперервної еволюції супра-систем, виділено фундаментальні особливості такого процесу, чітко сформульовано завдання функціональної організації СЛК, а також визначено яруси і зв'язки супра-контуру компартменту. Запропонована концептуальна схема може бути використана як базова модель під час постановки і вирішення найрізноманітніших проблем, що супроводжують надійність біологічної системи, зокрема – модель механізму реалізації процесів адаптації та еволюції СЛК.
Завантаження
Посилання
Dazho, R. (1975). Osnovy ekolohyy. Moscow: Prohress, 415 p. [In Russian].
Diuvyno, P., & Tanh, M. (1968). Byosfera y mesto v nei cheloveka. Moscow: Prohress, 256 p. [In Russian].
Dobrovolskyi, H. V., Hryshyna, L. A., Rozanov, B. H., & Tarhulian, O. V. (1988). Vlyianye cheloveka na pochvu kak komponent byosfery. Problemy ekolohychesky ustoichyvoho razvytyia byosfery. Moscow: Mosk. otd. Hydrometyoyzdata, pp. 68–78. [In Russian].
Fedorov, V. D., & Hylmanov, T. H. (1980). Ekolohyia. Moscow: Moscow University Pulishing House, 464 p. [In Russian].
Hlushkov, V. M. (1973). Kibernetyka. Entsyklopediia kibernetyky. (Vol. 1). Kyiv: Holov. red. URE, pp. 473–479. [In Ukrainian].
Holubets, M. A. (1978). Zahalna skhema mekhanizmiv samorehuliatsii v zhyvykh systemakh biosfery. Visnyk AN URSR, 1, 76–85. [In Ukrainian].
Holubets, M. A. (1997). Vid biosfery do sotsiosfery. Lviv: Polli, 254 p. [In Ukrainian].
Khylymy, H. F. (1975). Sovremennoe sostoianye nauchnykh kontseptsyi byosfery. Metodolohycheskye yssledovanyia byosfery. Moscow: Science, pp. 91–100. [In Russian].
Marynych, O. M., & Shyshchenko, P. H. (2003). Fizychna heohrafiia Ukrainy. Kyiv: Znannia, 480 p. [In Ukrainian].
Naumov, N. P. (1972). Struktura y samorehuliatsyia byolohycheskykh makrosystem. Byolohycheskaia kybernetyka. Moscow: Higher school, pp. 301–361. [In Russian].
Nomokonov, L. Y. (1989). Obshchaia byoheotsenolohyia. Rostov-na-Donu: Rostov University Publishing House, p. 288. [In Russian].
Odum, Yu. (1986). Ekolohyia. Moscow: Myr, p. 328 (Vol. 1), p. 376 (Vol. 2). [In Russian].
Poletaev, Y. A. (1958). Syhnal. O nekotorykh poniatyiakh kybernetyky. Moscow: Radyo, 404 p. [In Russian].
Reimers, N. F., & Yablokov, A. V. (1982). Slovar termynov y poniatyi, sviazannykh s okhranoi zhyvoi pryrody. Moscow: Science, 144 p. [In Russian].
Shmalhauzen, Y. Y. (1968). Kybernetycheskye voprosy byolohyy. Novosybyrsk: Science, 224 p. [In Russian].
Shvarts, S. S. (1975). Ekolohycheskye osnovy okhrany byosfery. Metodolohycheskye aspekty yssledovanyia byosfery. Moscow: Science, pp. 100–112. [In Russian].
Shyshchenko, P. H. (1990). Landshaft heohrafichnyi. Heohrafichna entsyklopediia Ukrainy. (Vol. 2). Kyiv: URE, p. 256. [In Ukrainian].
Sochava, V. B. (1978). Vvedenye v uchenye o heosystemakh. Novosybyrsk: Science, 318 p. [In Russian].
Sukachov, V. N. (1964). Osnovne poniatyia lesnoi byoheotsenolohyy. Osnovy lesnoi byotsenolohyy. Moscow: Science, pp. 5–49. [In Russian].
Tansley, A. S. (1935). The use and abuse of vegetational conceps and terms. Ecology, 16(4), 284–307.
Tiuriukanov, A. N. (1970). Nekotorye aspekty uchenyia o byosfere y byoheotsenoze. Nauch. dokl. vyssh.shkoly. Byol. nauky, 4, 46–52. [In Russian].
Авторське право (c) 2018 http://creativecommons.org/licenses/by/4.0

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.



